середа, 27 липня 2016 р.

                           Цікаві факти про Тараса Шевченка 


  Найвищий Шевченко знаходиться на висоті 4,2 ​​тис. м., а найменший поміщається на кісточці ягоди.
  Шевченко в Україні став майже культовою фігурою. Його ім'я носять тисячі вулиць, сотні шкіл, 8 театрів, 5 вузів і одна гора на Кавказі.
  Він найбільш цитований і впізнаваний український поет в світі. Сотні його пам'ятників відкрито від Бразилії до Китаю.
  Про нього вже зняли десятки фільмів, на черзі драма, трилер і детектив, присвячений Шевченку.
  Вірші Шевченка витатуювали під грудьми FEMEN, портрет з'явився в культовому серіалі "Доктор Хаус", а в Україні влаштовують конкурси його двійників.
  News.tocka.net з'ясувала, як поета увічнювали в метрах, тонах, рублях і мікронах.

Найвищий Шевченко

  У горах Кавказу на піку Шевченка знаходиться найвищий пам'ятник поетові. На висоті 4,2 ​​метрів над рівнем моря встановлений бюст Шевченка. Підкорили вершину та встановили пам'ятник альпіністи з Дніпропетровська ще в 1964 році.
  Нещодавно пам'ятник довелося відремонтувати. Кам'яну піраміду, на якій стояв бюст, замінили п'єдесталом з алюмінієвого сплаву.
  В Україну ще недавно найвищим пам'ятником Шевченка вважався монумент поета на Монастирському острові в Дніпропетровську. Його висота-9,5 м, вага - 55 тонн, а встановлений він на десятиметровому постаменті в найвищій частині острова. Чавунний Шевченко стояв на острові з 1959 року, але минулого року пам'ятник зі скандалом розібрали на реконструкцію.
  Зараз з 198 пам'ятників Шевченка в Україні найвищим вважається бронзова статуя поета, заввишки в 7 метрів. Пам'ятник вартістю в 4,6 млн. грн. відкрили в 2005 році в Ковелі, Волинська область.

Менший вушка голки
  Шевченко увічнили не тільки в бронзі величезних розмірів. Майстер мікромініатюр Микола Сядристий помістив портрет поета на теренову кісточку розміром 3х3 мм.
  Крім того, Сядристий зробив "Кобзар" Шевченка найменшою у світі книжкою. Площа обкладинки, виготовленої з пелюстки безсмертника 0,6 кв. мм. У книзі - 12 сторінок, на кожній поміщається 8 рядків. Книга зшита павутинкою товщиною в 0,002 мм, а розмір букв у віршах становить 0,003 мм. Сторінки книги, яка може пройти крізь вушко голки, удвічі тонше цигаркового паперу.

Найважчий поет

  Найважчим пам'ятником Шевченка є монумент поета в Харкові. Його вага становить 30 тонн. На момент відкриття він був найвищою бронзовою композицією в усьому Радянському Союзі. Загальна висота монумента -16 метрів, а самої статуї, виготовленої з магматичної породи лабрадориту 5,5 метрів.

Нелегальний Шевченко

  Перший в Україні пам'ятник Шевченку був встановлений нелегально в 1899 році в Харкові. Витесав поета з мармуру відомий російський скульптор В.Беклемішев. Правда, простояв монумент всього 2 роки. За указом з Санкт-Петербурга в 1901 році пам'ятник прибрали.
  А найпершим у світі монументом Шевченка вважається невеликий мармуровий бюст на колоні-п'єдесталі в Новопетровському форті на півострові Мангишлак, де відбував покарання поет. Знищили пам'ятник в 1920 році.

Шевченко на грошах і в світі

  Портрет Тараса Шевченка зображений не тільки на українських гривнях і пам'ятних монетах. Його зображення також помістили на 50 придністровських рублях.

Пам'ятники Шевченку є в 28 країнах світу. Монументи встановили в таких містах: Париж, Вашингтон, Рим, Прага, Будапешт, Копенгаген, Буенос-Айрес


З народних переказів.


Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його. Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича: - Скільки буде коштувать, коли змалювати з мене портрет? Тарас Григорович запросив з нього сто п'ятдесят карбованців. А пан йому каже: - Що це ви так дорого хочете? - Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців. Пан розсердився й пішов од нього. А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві: - Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п'ятсот карбованців. От іде раз пан вулицею, дивиться - на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до продавця, а там покупець стоїть і питає: - Скільки стоїть осел, що на вітрині? - П'ятсот карбованців. Пан підійшов і каже: - Цей портрет я заберу. Вийняв п'ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже: - Гарний осел, та не мені дістався.
Народні чутки швидко «канонізували» Шевченка. Під час життя у Києві він мав звичку гуляти Подолом у білому костюмі. Його почали називати «білим паном», а після арешту пішла чутка, що «білий пан» хотів волю дати, а пани його в тюрму посадили. Після смерті, коли інтелігенція почала відвідувати могилу Шевченка в Каневі, серед подільських міщан з'явилась чутка, що могила «білого пана» зцілює від хвороб і почалося паломництво.
У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: «Кобзар» Шевченка.
Провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника в Каневі Зінаїда Тарахан-Береза розповіла про те, що є достовірні дані, про те, що у  Т. Г. Шевченка була… дочка (!). Вона начебто народилася у Тараса Григоровича та Ганни Закревської і звали її Софією (ім’я підібрали на честь Софії Енгельгард). На жаль, подальша доля цієї дівчинки невідома.
Цікавою є сторінка життя Кобзаря, яка торкається останнього кохання митця. Жінка, з якою мріяв одружитися Шевченко, таки переїхала до нього у Канів, але вже після смерті поета, Саме Ликеру Полусмак сучасники звинувачують у тому, що вона вкоротила віку поетові своєю зрадою з репетитором, якого Шевченко найняв для своєї малоосвіченої нареченої. Згодом Ликера вийшла заміж за перукаря Яковлєва, котрий незабаром спився і помер. Ликера залишилася сама й вирушила в Канів спокутувати гріхи. У місті вона винайняла недороге житло й щодня, одягнена у все чорне, ходила на Тарасову могилу. У книзі відгуків вона залишила запис: «13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…»
Шевченка поховали в Каневі, хоча ніякого заповіту, окрім віршованого, він не залишив. Проте саме там він збирався оселитися, краєвид з канівських круч якнайточніше відповідає описаному у «Заповіті». Уже в червні 1861 року київський генерал-губернатор отримав донос від поміщика Парчевського про те, що на могилі Шевченка переховується музикант Гриць, який підбурює селян до повстання. До Канева відразу прибула поліцейська комісія, проте виявилося, що «все дело заключается в пустом страхе и неосновательных опасениях, навеянных слишком пугливым воображением». «Гриць» - то був художник Григорій Честахівський, який упорядковував могилу Шевченка, часом спілкувався з селянами і читав та дарував їм твори поета.
Понад 30 років праправнук Шевченка Микола Лисенко працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду».
У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300 осіб, відомих і безвісних, які мешкають в Україні, Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції і зокрема у Кирилівці, Моринцях, Звенигородці.

Українському поетові Тарасу Шевченко встановлено близько 1200 пам'ятників по всьому світу. Більшість із них знаходиться на західній Україні. 
  Радимо прочитати:


                                                    сторінка 3




Ми найчастіше згадуємо про Шевченка лише у Шевченківські дні, проводячи якісь заходи (часто формальні) та витираючи пилюку з томів Шевченка. Можливо, варто говорити про нього не лише як про революціонера, але і як людину, в котрої були почуття, ніжність, кохання …були свої людські, земні бажання, емоції. Тому я хочу нагадати декотрі маловідомі факти з його біографії чи навіть народні перекази, котрі не претендують та 100% достовірність. Ось декотрі із них.

Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:
- Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.
«Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками». «Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!» Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої «Катерини» та «Наймички», добрий би з нього маляр був.
Коли Шевченко став у Петербурзі модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, у нього з'явився потяг до модного одягу (як віддяка за нужденне дитинство і юність). Він відвідував гарні ресторани, носив вишуканий одяг, а з особливим задоволенням описує в щоденнику придбання гумового плаща-макінтоша, які тільки-но з'явилися у Петербурзі. Плащ коштував 100 карбованців - сума на той час досить велика (у археологічній комісії Тарас Григорович працював за 150 на рік). Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя – один із записів «Журналу» присвячений добрим пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято.
Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, в дорозі він опирався на вербову палицю. Пізніше встромив її в землю на солдатському городі і з неї виросло перше дерево у Новопетровську. Пізніше він з ініціативи коменданта форту Ускова вибрав місце для саду і зробив його план, а восени 1853 року його засадили. У 1857 році форт Новопетровський перетворено на місто Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка.
Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці і кожусі. В кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу «пустила» моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали «шиком» прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд – данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.
Приятель Шевченка О. Чубинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак. - А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.
Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику. Та Шевченко не здавався й вигукував:
- Ні, ні, шкварте з «Трубадура», «Ріголетто», «Травіати», я це дуже люблю!
Одного разу до панів Лизогубів, у яких гостював Шевченко, приїхала в гості сусідська панночка. Бажаючи сподобатись відомому поетові і художнику, вперше в житті одягла селянську вишиту сорочку, знявши її зі своєї служниці. Той одразу помітив, що на дівчині не своє вбрання, але змовчав. Панночка довго розказувала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні, хвалила поезії Шевченка. А потім раптово спитала:
- Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка? - Справді, ви красива дівчина, та ще й у вишитій сорочці, - відповів поет. - Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.
Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: "Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі  В. В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим». Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить він, власне, в Качанівку. Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели його до фортеці, співав і в самій фортеці.
У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: «І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця».

 Тарас Шевченко - великий український поет



 КОБЗАРЮ...
нелегка  епоха
оцей  двадцятий  невгомонний  вік.
Завихрень  -  безліч.
Тиші  -  анітрохи.
А  струсам  різним  утрачаєш  лік.
Звичайні  норми  починають  ст́аріти,
тривожний  пошук  зводиться  в  закон,
коли  стоїть  історія  на  старті
перед  ривком  в  космічний  стадіон.
Вона  грудьми  на  фініші  розірве
Чумацький  Шлях,  мов  стрічку  золоту.
І,  невагома,  у  блакитній  прірві
відчує  враз  вагому  самоту.
І  позивні  прокотяться  луною
крізь  далі  неосяжно  голубі...
А  як  же  ми,  співці  краси  земної?
Чи  голоси  у  нас  не  заслабі?
Чи  не  потонуть  у  вітрах  простору?
Чи  сприймуть  велич  нової  краси?..
Тарас  гранітний  дивиться  суворо:
-  А  ви  гартуйте  ваші  голоси!
Не  пустослів'ям,  пишним  та  барвистим,
не  скаргами,не  белькотом  надій,
не  криком,не  переспівом  на  місці,
а  заспівом  в  дорозі  нелегкій.
Бо  пам'ятайте, що  на  цій  планеті,
відколи  сотворив  її  пан  Бог,
ще  не  було  епохи  для  поетів,
але  були  поети  для  епох! 

Кобзарю,знаєш,

Л. Костенко