З народних переказів.
Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був
відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко
змалював його. Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем
портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича: - Скільки буде
коштувать, коли змалювати з мене портрет? Тарас Григорович запросив з нього сто
п'ятдесят карбованців. А пан йому каже: - Що це ви так дорого хочете? - Дорого?
Тоді це буде коштувати триста карбованців. Пан розсердився й пішов од нього. А
Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до
нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві: - Постав цей портрет на
вітрині, а хто купить, нехай заплатить п'ятсот карбованців. От іде раз пан
вулицею, дивиться - на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами.
Він до продавця, а там покупець стоїть і питає: - Скільки стоїть осел, що на
вітрині? - П'ятсот карбованців. Пан підійшов і каже: - Цей портрет я заберу.
Вийняв п'ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже: - Гарний осел,
та не мені дістався.
Народні чутки швидко «канонізували» Шевченка. Під час життя у Києві він мав
звичку гуляти Подолом у білому костюмі. Його почали називати «білим паном», а
після арешту пішла чутка, що «білий пан» хотів волю дати, а пани його в тюрму
посадили. Після смерті, коли інтелігенція почала відвідувати могилу Шевченка в
Каневі, серед подільських міщан з'явилась чутка, що могила «білого пана» зцілює
від хвороб і почалося паломництво.
У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з
московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція
обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених
українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме
спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду,
більшість відповіла: «Кобзар» Шевченка.
Провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника в
Каневі Зінаїда Тарахан-Береза розповіла про те, що є достовірні дані, про те,
що у Т. Г. Шевченка була… дочка (!). Вона начебто народилася у
Тараса Григоровича та Ганни Закревської і звали її Софією (ім’я підібрали на
честь Софії Енгельгард). На жаль, подальша доля цієї дівчинки невідома.
Цікавою є сторінка життя Кобзаря, яка торкається останнього кохання митця.
Жінка, з якою мріяв одружитися Шевченко, таки переїхала до нього у Канів, але
вже після смерті поета, Саме Ликеру Полусмак сучасники звинувачують у тому, що
вона вкоротила віку поетові своєю зрадою з репетитором, якого Шевченко найняв
для своєї малоосвіченої нареченої. Згодом Ликера вийшла заміж за перукаря
Яковлєва, котрий незабаром спився і помер. Ликера залишилася сама й вирушила в
Канів спокутувати гріхи. У місті вона винайняла недороге житло й щодня,
одягнена у все чорне, ходила на Тарасову могилу. У книзі відгуків вона залишила
запис: «13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже.
Подивись, подивись на мене, як я каюсь…»
Шевченка поховали в Каневі, хоча ніякого заповіту, окрім віршованого, він
не залишив. Проте саме там він збирався оселитися, краєвид з канівських круч
якнайточніше відповідає описаному у «Заповіті». Уже в червні 1861 року
київський генерал-губернатор отримав донос від поміщика Парчевського про те, що
на могилі Шевченка переховується музикант Гриць, який підбурює селян до
повстання. До Канева відразу прибула поліцейська комісія, проте виявилося, що
«все дело заключается в пустом страхе и неосновательных опасениях, навеянных
слишком пугливым воображением». «Гриць» - то був художник Григорій
Честахівський, який упорядковував могилу Шевченка, часом спілкувався з селянами
і читав та дарував їм твори поета.
Понад 30 років праправнук Шевченка Микола Лисенко
працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду».
У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300
осіб, відомих і безвісних, які мешкають в Україні, Росії, Прибалтиці,
Австралії, США, Франції і зокрема у Кирилівці, Моринцях, Звенигородці.
Українському поетові Тарасу Шевченко встановлено близько 1200 пам'ятників
по всьому світу. Більшість із них знаходиться на західній Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар